На якому курсі шукати роботу та чому українські школярі погано знають математику. Розмова із засновником ІТ-факультету УКУ

Кілька років поспіль УКУ — лідер рейтингу ІТ-університетів DOU. Айтівці, які тут вчилися, можуть претендувати на високі зарплати й добре знають англійську. Серед переваг вишу вони називають також спільноту, коло друзів та однодумців.

Ми дізнавалися, чим живе зараз факультет прикладних наук УКУ та як отримати тут стипендію, чому можуть попрощатися з викладачем посеред семестру та як мотивувати талановитих учнів не виїжджати за кордон, а ще — як вдається залучати на технологічні програми 50% дівчат.

Про це і не тільки в інтервʼю для DOU розповів Ярослав Притула, декан-засновник факультету прикладних наук, перший проректор УКУ.

«Ми не в тій позиції, коли можемо делегувати все школам»

— УКУ вже кілька років лідирує у рейтингу ІТ-вишів DOU. У чому ваші сильні сторони?

Ми з самого початку зробили акцент на якість і дотримуємося цього. Мова не лише про вступні показники чи прохідний бал студентів. Це і якість процесів та рівень викладачів.

Ще робимо так, щоб у нас навчалися різні студенти — діти з міст і сіл. Шкільна освіта в селах суттєво відстає від міської. Тож через стипендії, додаткове навчання намагаємося дати їм більше можливостей, більше впевненості в собі, щоб пробували вступати до нас. І впевненість у собі — це теж показник якості. Ми його не можемо виміряти кількісно, але можемо за цими процесами спостерігати.

Перший курс — це певне руйнування стереотипів у студентів. Дуже часто до нас приходять абітурієнти з високими балами, які у своїх класах були номером один. В УКУ вони розуміють, що тут є багато лідерів. І стається певний злам, рефлексія і потім усвідомлення, що ти маєш бути номером один для себе. Так вони набувають впевненості в собі. І знають, що роблять і чого хочуть досягнути — не лише особисто, але і як громадяни України, як представники ІТ-галузі.

— Якщо говорити про підготовку студентів, то як оцінюєте ситуацію зі шкільною освітою загалом?

Нам треба більше звертати увагу на шкільну освіту. І тут мова про залученість батьків. Ми не в тій позиції, коли можемо делегувати все школам. Фінансування обмежене, у пріоритетах країни — потреби фронту. Школи не мають достатньо вчителів, а вчителі не отримують підвищення кваліфікації. Це проблема загальноукраїнська, суспільна, а не лише Міністерства освіти. Якщо ви хочете, щоб з ваших дітей виросли суперлюди, то маєте ними опікуватися і вкладатися в їхню освіту, у тому числі й фінансово.

На мою думку, основа закладається в молодшій та середній школі — до 5-6 класу. Батьки можуть разом з дітьми читати, розвʼязувати задачі, грати в ігри, які розвивають тощо. Можна піти з дітьми в книгарню чи бібліотеку, музей чи театр. Дуже важливе спілкування та особистий приклад.

Зараз триває реформа освіти, яку дехто критикує, але вона змінює правила гри. Певною мірою вона потребує більше відповідальності від школярів, надає більше вибірковості, більше свободи. Така освіта буде подібною до американської, де є менший акцент на математику, точні науки, зате більший акцент на світогляд і комунікацію. Я, як математик, вболіваю за те, щоб усі добре знали математику. Але також розумію, що в школі не отримав достатньо навичок спілкування з однолітками, нагод виступати публічно. Тож ці підходи важливо змінювати.

— 42% учнів в Україні не знають математику на базовому рівні. Це результати дослідження Програми міжнародного оцінювання учнів (PISA) у 2022 році. На вашу думку, чому вони є такими?

Це відбиває нашу реальність — спершу ковід, тепер війна. У суспільстві панує тривожність, і змусити себе вчитися — доволі непросто, особливо дітям. Маю надію, що старші діти зможуть тут більше собі зарадити.

Ми студентам не потураємо. Кажемо: «Ти маєш вчитися. Якщо в тебе є тривожність — у нас є психологічна порадня». Якщо вони не можуть впоратися, то радимо зробити перерву і відновити навчання згодом.

Завдання вчителів у школах — навчити всіх. Відповідно вони часто орієнтуються не на найкращих учнів, а на середніх. Інколи й на тих, хто є нижче середнього рівня, і це тягне увесь клас донизу.

— А куди ми прямуємо як країна, якщо такі результати будуть і надалі? Як це вплине на наше майбутнє?

Після цього результату PISA в нас відбулася величезна міграція, між різними містами всередині країни і за її межі. Так, ми втрачаємо величезний людський капітал. Чи ці люди повернуться? Ми не знаємо. Прогнози щодо цього змінюються, залежно від ситуації на фронті. Від колег за кордоном, які навчають наших школярів, я чую, що вони дуже добре вчаться, порівняно з європейськими учнями. Тому загалом наша освіта дає добрий результат.

Щодо таких досліджень, як робить PISA, то є кілька нюансів. Зокрема, це умови, в яких діти писали тести. В Україні вони не такі комфортні, як, наприклад, в американських школярів, які навчаються без повітряних тривог. Також треба дивитися на конкретні завдання. Я детально аналізував результати PISA чотири роки тому. Там наші школярі показали добрі знання з математики, за винятком однієї частини. Йдеться про задачі з невідомістю.

«Наша школа добре вчить розв’язувати рівняння 2x+3=15. Але ми слабші, коли йдеться про невизначеність»

Маю надію, що Нова українська школа допоможе учням стати сильнішими в ситуаціях, коли є ця невизначеність. Наскільки знаю, реформа спрямована на підсилення креативності та соціальних навичок школярів, на критичне мислення, вміння практично застосовувати знання. Саме такі навички потрібні в ситуації невизначеності.

— На конференції DOU Day Єгор Стадний з Київської школи економіки сказав, що вони особисто знають кожного переможця Всеукраїнської олімпіади з математики, бо в певному сенсі полюють на них. Чи близька вам ця теза? Як УКУ залучає талановитих учнів до себе?

Щонайперше ми дивимося на мотивацію студента і бажання вчитися саме в нас. Якщо ти суперкласний олімпіадист, але не хочеш в нас вчитися, то не варто марнувати свої роки тут. У нас були випадки, коли золоті медалісти не знаходили себе в УКУ, йшли в інший університет, це нормально.

Ми не женемося за високим балом. Це приблизно так само, як гнатися за щастям. Якщо лише женешся, то ніколи його не досягнеш. Водночас середній бал у нас виходить доволі високим, ми щасливі з цього, але не робимо це нашою самоціллю. Важливіше, щоб студенти були мотивовані тут вчитися. Інколи шкодуємо, що не можемо взяти деяких студентів з нижчим балом, в яких ми точно бачимо бажання вчитися.

«Першу вищу освіту досить часто обирають батьки, а не діти»

— У якому віці, за вашими спостереженнями, проявляються здібності до математики? І чи ви взагалі ділите людей на гуманітаріїв і технарів?

Особисто я не ділю. Але це, мабуть, тому, що я завжди перетинаюся з тими, хто добре знає математику. У мене в сім’ї всі або математики, або медики, але з математикою дружать. Багато досвідчених педагогів кажуть, що здібності проявляються у 5-6 класі, це перші сигнали. Тобто якщо дитині в цей час подобається математика, то далі вона вже сама зорієнтується. Важливими є любов до цього і відсутність страху.

До речі, створення факультету прикладних наук — це і моя персональна історія, адже я хотів, щоб тут вчився мій син. І він сюди вступав. Але під час останньої хвилі набору був 52-м чи 53-м у переліку, а ми беремо 50. Йому пощастило, бо хтось не подав документи і він пройшов на програму останнім у списку. Я йому тоді одразу сказав: «Я тебе вітаю, але статистика каже, що 50-й ніколи далі першого курсу в нас не витримує. Ти можеш змінити цю історію». І він закінчив 15-м у рейтингу. Зараз в Тартуському університеті в Естонії вчиться на магістратурі, дистанційно наразі, бо не має можливості поїхати. Також там працює в лабораторії.

— Ще одне недавнє дослідження показало, що дівчата, які добре знають математику, часто вступають на філологію. Хлопці ж обирають технічні спеціальності. Чи помічали ви таку закономірність? Якими є її причини, на вашу думку?

Я спостерігаю, що першу вищу освіту досить часто обирають батьки, а не діти. Тож тут відіграє свою роль чималий вплив родини.

«Хочемо зробити так, щоб перший рік навчання був аналогічним на різних факультетах УКУ»

І щоб лише після цього студент міг робити остаточний вибір: чи він залишається на обраній програмі, чи переходить на споріднену. Наприклад, політологія — соціологія, психологія — соціальна робота. У нас є досвід такого підходу на гуманітарному факультеті, де маємо споріднені програми з історії, культурології та філології. Подібно вибудовуємо на факультеті прикладних наук програми з комп’ютерних наук, системного аналізу та робототехніки.

До речі, бакалаврську програму «Робототехніка» запускаємо з наступного вересня. Її очолить наш викладач Олег Фаренюк. Наразі маємо спеціалізацію з робототехніки, торік збільшили набір на 20 студентів. Є вже охочі навчатися в цьому напрямі. Готуємо додаткові лабораторії, наймаємо викладачів. Робимо все, щоб це була найкраща програма в Україні.

Загалом хочемо рухатися до того, щоб можна було вступити в УКУ й не залежати від факультету. Тобто після першого семестру вирішити, у якому напрямі рухатися далі. Наразі це не дозволяє закон про вищу освіту. Водночас є механізми, які дозволяють втілювати міждисциплінарні бакалаврські програми, тож принаймні на рівні факультету намагаємося це робити.

— А як ви залучаєте дівчат на ІТ-спеціальності?

Маємо таку гіпотезу: коли щось нове відкривається, то дівчата пробують туди потрапити, бо на початках конкуренція зазвичай є меншою. І вони проходять, займають своє достойне місце, а наступне покоління вже бачить: «Ага, там багато дівчат, отже, і я зможу».

У нас є чудова команда з робототехніки. Це дівчата, які в лабораторії працюють з електричною зваркою, створюють роботів. Нещодавно було змагання з робосумо в Могилянці. Наші першокурсники вибороли три призові місця. І половина цієї команди — дівчата.

Заняття з робототехніки

Загалом в УКУ 50 на 50 дівчат і хлопців, і ми цим дуже пишаємося. Університет з самого початку робив акцент на різноманітності, щоб у нас навчалося багато дівчат. Також ми хочемо бачити різну географію і щоб були студенти різного віку.

Ми їх залучаємо передусім через рекомендації наших студентів. Вони пишаються тим, що навчаються тут, і готові про це багато розповідати. Ми просимо: «Коли ви їдете додому, прийдіть у свою школу, розкажіть, що ви тут робите. Зробіть маленьку олімпіаду чи конкурс». Це допомагає формувати спільноту.

Пропонуємо студентам проводити літні школи для учнів. Вони придумують ідею, планують бюджет, а університет долучається операційно, оплачує гонорари за викладання. Таким чином вдається залучати учнів з тих шкіл, звідки в нас ще не було випускників.

«Іменні стипендії — це добра згадка, своєрідне піклування про близьких»

— Студенти платять 129 тис. грн/рік за бакалаврат. Ця вартість покриває повністю витрати на навчання чи ви залучаєте додаткові кошти?

Щоб навчати одного студента упродовж року, потрібно орієнтовно $4200, що становить понад 180 тисяч гривень. Оплата за навчання покриває насправді 30-40% витрат університету. Все решта — це кошти, залучені від жертводавців, гранти або гроші, які ми отримуємо від надання послуг.

Нас активно підтримують ІТ-компанії, які надають стипендії на навчання, покривають професорські чи викладацькі стипендії, замовляють або спонсорують наші дослідження. Наприклад, компанія ELEKS надає стипендію імені Олексія Скрипника молодшого одному аспіранту. Вона покриває повністю вартість його навчання і передбачає певні кошти на дослідження.

Фандрейзингом займається відділ розвитку УКУ. Часто буває, що до них приходять люди, сімʼї і пропонують іменну стипендію на честь когось зі своїх рідних. Це добра згадка, своєрідне піклування про близьких. У нас є і родинні стипендії — професорська стипендія родини Кицмеїв, професорська стипендія родини Любінців та інші. Був ще один гарний випадок: американець-волонтер, який торік приїхав викладати на літню англомовну школу, дуже потоваришував з нашими студентами. Після від’їзду він дав десять стипендій в пам’ять своєї дружини.

Нині ми заснували іменні сталі стипендіальні фонди у памʼять про загиблих героїв, які вчились в УКУ. Ціль кожного фонду — зібрати $100 тисяч, аби щороку надавати стипендійну підтримку студентам.

— А скільки студентів можуть претендувати на ці стипендії і наскільки складно їх отримати?

Наші стипендії спрямовані на студентів, які через певні причини не можуть оплатити своє навчання. Є різні соціальні виплати, які покривають 100%, 75%, 50% чи 25% навчання. Торік такі стипендії мали 55% вступників. Щоб отримати її, треба подати документи, аргументувати, чому ви потребуєте допомоги, пройти співбесіду. І далі стипендійна комісія на рівні факультету, а також відділ рекрутингу спільно ухвалюють рішення щодо розподілу. Додатково до стипендій ми пропонуємо безвідсоткові позики, щоб студент міг частину оплати повернути нам після завершення навчання. Зараз цією опцією користується орієнтовно 4% студентів УКУ. Ми б хотіли, щоб це були двозначні числа.

Торік держава запропонувала державні гранти на навчання тим студентам, які мають високий бал з НМТ. Таких в УКУ виявилося 93% під час вступу. Там були певні умови, і, наскільки я пригадую, 85% таки цей грант отримали. Він покриває орієнтовно 20% від вартості навчання.

Окрім того, на кожній програмі перші пʼять студентів у рейтингу отримують стипендію від університету. Яка становить 50% від вартості навчання. За результатами успішності щороку ці стипендії переглядаються і їх можуть отримати вже інші люди, залежно від рейтингу.

«Ми змінювали викладача посередині семестру. Оскільки студенти сказали, що він не відповідає на їхні запитання»

— Ви раніше згадали Тараса Кицмея і Ярослава Любінця із SoftServe. Я бачила їх так само серед запрошених спікерів. Наскільки важко залучати таких людей до викладання і чи легко вони погоджуються?

На конференцію чи на виступ перед студентами всі погоджуються. Адже тут цікава і приємна аудиторія, яка вдячно слухає, ставить питання. Залучати до викладання повноцінного курсу складніше, бо це значні обов’язки. Тут наші студенти вже не такі вдячні, вони вимогливі.

«Тобто не можна просто прийти й розповідати з голови історії»

Треба готуватися, давати найновіший матеріал. Студенти часто паралельно до університетського курсу беруть подібний на Coursera, самостійно досліджують тему, ставлять складні запитання. У нас були випадки, коли ми змінювали викладача посередині семестру. Оскільки студенти сказали, що він не відповідає на їхні запитання.

Я, наприклад, багато часу витрачаю на підготовку до свого курсу «Економічний аналіз» на програмі «IT та бізнес-аналітика». Це перші пари щопонеділка, тож майже всю неділю я готуюся.

У нас є з кого брати приклад, є яскраві викладачі, які вкладають душу в студентів. Наприклад, професор Ростислав Гринів. Він є одним з найкращих математиків України, навіть світу. Він провідний фахівець у функціональному аналізі й лінійній алгебрі. Створив, на мою думку, один з найкращих у світі курсів лінійної алгебри для Data Scientist. Наші випускники приходять, щоб повторно його прослухати.

— Як у вас будується взаємодія студент-викладач? Чи є субординація?

У нас все демократично. Наприклад, декан Олесь Добосевич каже студентам звертатися до нього на «ти». І сам він до всіх на «ти» говорить. Але все ще окрім мене, за що я з ним сварюся.

На першому курсі, крім обов’язкових лекцій і практичних, ми в розкладі ставимо консультації. Викладач на них присутній обовʼязково, а студенти приходять за бажанням. Це дуже важливий елемент: коли студент може прийти і поставити запитання, які соромиться поставити при всіх. Також консультації — це нагода поговорити ширше, ніж тематика курсу. Часто студенти радяться з викладачами щодо різних життєвих ситуацій.

— Чи буває так, що інші заклади освіти переманюють ваших викладачів? Чи є конкуренція за викладачів?

Ядро нашої команди залишилося таким самим, що й 10 років тому. Ми розвиваємося, наймаємо нових викладачів. Є багато постійних, і є ті, які приходять викладати якийсь один курс — працюють і в університеті, і в бізнесі.

Ми за те, щоб інші університети теж розвивалися. Однак уявіть собі, якщо один університет забере до себе всіх найкращих викладачів. Це послабить позиції інших вишів. Тобто один університет може виграти, але загалом Україна програє. Ми підтримуємо співконкуренцію: щоб спершу нарощувати спроможність вищої освіти, а вже після цього конкурувати за викладачів чи студентів. Тут співпраця є дуже важливою.

«Ми залежимо від студента, адже відповідаємо перед компанією за успіх проєкту»

— На сайті факультету зазначено, що ви співпрацюєте з IBM і Google. Як ця співпраця відбувається?

Нині ми більше співпрацюємо з Meta. У нас вже була низка проєктів, які компанія спонсорувала, ми робили для неї дослідження. Частина з них пов’язані з шоломами віртуальної реальності Oculus. Наприклад, треба було вирішити проблему в обробці зображень, адже коли ви дивитеся через лінзу, кути стають кривими. Це неприпустимо в технологіях: ти маєш в окулярах бачити так само, як без них. Як швидко виправляти оці викривлення на краях — це було одне із завдань, яке наші науковці розв’язували. У нас є лабораторія машинного навчання, де якраз це все відбувається. До роботи залучаємо і викладачів, і студентів.

Лабораторії машинного навчання, робототехніки дають студентам можливість одразу й працювати там. Тобто компанії дають замовлення, ми оголошуємо конкурс, наймаємо студентів. І це часто їхня перша робота. Як правило, ми хочемо, щоб це було вже з третього курсу. Інколи є студенти, які вже з другого курсу починають. Зазвичай на другому курсі ми даємо пробне завдання, щоб вони себе показали. Другий курс у нас доволі складний в навчанні, і поєднувати це з роботою непросто. А третій і четвертий, коли вже більше простору й чимало курсів на вибір, якраз більше підходять для старту в карʼєрі.

Робота в лабораторіях — повноцінна, з контрактом і оплатою. Ми так само вчимо студентів етики праці, що ти мусиш виконувати завдання, є певні дедлайни. Це велика відповідальність. Зрозуміло, що ми залежимо від студента, адже відповідаємо перед компанією за успіх проєкту. Але схоже, нам вдається, бо кількість таких замовлень зростає. Зараз є така співпраця з ELEKS і SoftServe, з німецькою Infineon тощо.

Фото з дня відкритих дверей на факультеті

— Як реагуєте, якщо студент знаходить роботу ще на першому курсі?

Ми не маємо нічого проти, але й не робимо жодних поблажок у цьому випадку. Якщо студент може встигнути, то чудово. Але ось нещодавно в мене було те, що називається «талон 2» (це другий та останній шанс успішно завершити курс і отримати кредити). Одна студентка не склала іспит за другим талоном і сказала: «Шкода. Це через те, що я пішла працювати. Видно, не змогла поєднати добре одне з іншим».

У нас багато випадків, коли студенти йдуть на роботу, попрацюють рік-два і повертаються на навчання. Це часто залежить від багатьох обставин: чи можуть батьки підтримати коштами, чи є фінансова подушка. Ми дуже радимо концентруватися на навчанні, бо час поза УКУ — це не те саме, що проведений в УКУ час. Ви чимало втрачаєте, у навчанні й у спілкуванні.

Також ми хочемо, щоб студенти розуміли, чому вони йдуть на роботу, щоб це не була робота лише для того, щоб похвалитися перед друзями.

«Часто перша робота дає студентам-айтівцям більшу зарплату, ніж у їхніх батьків. І цей момент інколи на них впливає не найкращим чином»

Багатьом здається, що вони зловили жар-птицю за хвіст і що так буде завжди. ІТ-ринок дуже конкурентний. І те, що ти на хорошому проєкті зараз, не означає, що наступний проєкт буде таким самим. І цілком можливо, що тебе згодом замінять тим, хто провчився довше. Тому якщо ти хочеш бути в ІТ, не варто ніколи зупинятися у навчанні.

— Як ще ви допомагаєте шукати роботу студентам і випускникам?

У нас багато викладачів з індустрії. І часто цього достатньо, щоб студент знайшов роботу. Ти себе проявляєш на курсі, отримуєш візитки на ІТ-зустрічах, які ми проводимо щотижня. Добре поставлене запитання може забезпечити стажування або навіть і працевлаштування. Я не раз бачив ситуацію, коли після цікавого питання спікер підходив і давав конкретному студенту візитку, щоб він написав для подальшої розмови.

З іншого боку, індустрійні викладачі теж мають свою мотивацію в нас працювати. Вони бачать студентів і можуть запросити їх до себе в компанію або ж запропонувати стати партнерами для стартапу. Це чи не найкращий вибір, адже вони спостерігають за студентами в реальності, а не на короткій співбесіді, разом проводять семестр, слухають їхні питання, допомагають зростати.

— А як ви відстежуєте подальше працевлаштування випускників? Який відсоток із них знаходить роботу?

Завдяки LinkedIn це стає робити все легше. До того ж наші студенти написали спеціальну програму, яка збирає ці дані, аналізує і видає статистику. Із працевлаштуванням проблем немає взагалі, але я розповім трохи розлогіше.

Коли ми стартували у 2015-му, то ставили собі ціль — 100% працевлаштування. Через рік чи два ми почали сміятися з цієї цілі, бо зрозуміли, що її виконати дуже легко. Як ми це зрозуміли?

«Побачили, що кількох наших студентів, які покинули виш на першому чи другому курсі, IT-школи брали як викладачів Python»

Зауважу, що 2015 рік — це був початок великого зростання ІТ, роботу було знайти легко. Трішки подумавши, ми сформували нову ціль. Тепер надихаємо студентів на створення робочих місць. Тобто наш випускник має не просто знайти собі робоче місце, він має створити робочі місця. Наприклад, заснувати стартап, який дасть роботу іншим, зробити новий продукт чи розвинути новий напрям у компанії. Або він може йти далі в науку й викладати студентам, що також розвиває майбутніх працівників і творців робочих місць. Це і є та ціль, яку ставимо зараз. Знайти роботу — це занадто легко.

Наскільки мені відомо, понад 5% стають фаундерами стартапів. Також 40%+ випускників залучені до продуктових розробок в різних компаніях, які також є частиною стартап-індустрії. Раніше більшість випускників обирала сервісні компанії. Зараз спостерігаємо, що більшість ідуть в продукт або стартапи, адже ці сфери активно розвиваються.

Зрозуміло, ми дуже горді за тих випускників, які пішли і в освітню сферу. Наприклад, наша випускниця Олександра Конопацька керує програмою «Штучний інтелект» в Київській школі економіки, наш випускник Андрій Курочкін керує напрямом у Могилянці, а Руслан Парцей став керівником нашої магістерської програми з Data Science, яку він завершив.

«Коли ми робили перший набір, то під час першої зимової сесії попрощалися з 25% студентів»

— На вашу думку, в якому стані українська ІТ-індустрія і чи доречно будувати свою кар’єру в цій галузі саме зараз, коли здебільшого складно знайти роботу?

Точно доречно, адже ми бачимо, як ІТ допомагає фронту. Без цього ми не змогли б оборонятися, і ми точно не зможемо перемогти без технологій. ІТ допомагає також економічно: робити бізнес, заробляти гроші й відбудовувати Україну. Тому і в оборонному напрямі, і в цивільному технології ставатимуть все важливішими для країни.

— Чи є у ваших студентів побоювання, що для них не знайдеться місце в ІТ, чи просто це місце займе хтось інший?

Конкретно для наших студентів такої проблеми немає. У нас серйозні вимоги, далеко не всі завершують навчання через чотири роки після вступу. Коли ми робили перший набір, то під час першої зимової сесії попрощалися з 25% студентів. Це було одне з найскладніших рішень, які я ухвалював у житті, однак вважаю, що й одне з найправильніших. Після цього таких ситуацій не виникало. Ми чітко зрозуміли правила гри, і студенти зрозуміли, нам було важливо тримати планку.

Темп складний, і студенти мають встигати. Якщо не встигаєш, ми кажемо: «Давай повільніше. Зроби перерву в навчанні, потім знову прийдеш до нас». Є приклади, коли студенти робили паузу, а потім поверталися і добре завершували навчання. Бувало, що і батьки приходили та говорили: «Дякуємо за те, що ви відрахували мою доньку. Після цього вона стала прекрасно вчитися, відповідально ставитися до навчання». Діти дорослішають після таких ситуацій.

Заняття з математичного аналізу

— Якими є найболючіші питання для УКУ?

Виїзд українських талантів за кордон. Тут йдеться і про абітурієнтів, і про викладачів. Можна зрозуміти кожну людину, яка шукає кращої долі та кращих нагод. Зараз, очевидно, такі нагоди є вигіднішими за кордоном. Але як суспільство ми багато втрачаємо від цього.

Ще одна складність — вартість навчання. Ми розуміємо, що нині багатьом родинам не по кишені оплата якісного навчання. Тому постійно шукаємо кошти для покриття повної чи часткової вартості навчання наших студентів.

— А як мотивувати талановитих учнів не виїжджати за кордон, а навчатися тут? Чи можливо вплинути на ці процеси?

Ми можемо повертати таланти якісною освітою. Є приклади, вже під час великої війни, коли вступники після навчання за кордоном поверталися в УКУ. Вони порівняли українську освіту з польською, німецькою і зрозуміли, що ми навчаємо краще.

Звісно, є ті, що після першого курсу вирішують поїхати за кордон, поки їм ще не виповнилося 18 років. Їх можна зрозуміти, вони переживають, є невідомість. Батьки теж часто впливають на це рішення. Але багато хто й лишається, навіть йде часом на конфлікт із батьками, бо хоче навчатися в Україні. Це саме ті люди, на яких ми можемо спиратися.